Офіційний сайт Волинської обласної партійної організації "Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина"

Лідер Партії

Юлія Володимирівна Тимошенко

Час на посаді:
18 грудня 2007 — 11 березня 2010
Президент Віктор Ющенко
Віктор Янукович
Попередник Віктор Янукович
Наступник Микола Азаров

Час на посаді:
4 лютого 2005 — 8 вересня 2005 (в.о. з 24 січня 2005)
Президент Віктор Ющенко
Попередник Микола Азаров
Наступник Юрій Єхануров

Час на посаді:
30 грудня 1999 — 19 січня 2001
Президент Леонід Кучма
Прем’єр-міністр Віктор Ющенко

Народилася 27 листопада 1960(54 роки)
Дніпропетровськ,Українська РСР, СРСР
Політична партія ВО «Батьківщина».png ВО «Батьківщина»
Чоловік Тимошенко Олександр Геннадійович
Професія політик
Релігія християнка східного обряду

Ю́лія Володи́мирівна Тимоше́нко (нар. 27 листопада 1960, Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР) — український політик, 10-й та 13-й Прем’єр-міністр України (2005, 20072010); Віце-прем’єр-міністр України з питань паливно-енергетичного комплексу (19992001); одна з лідерів «Помаранчевої революції» 2004; лідер партії «Всеукраїнське об’єднання „Батьківщина“» та блоку Юлії Тимошенко. Перша жінка-Прем’єр-міністр в історії незалежної України. Кандидат економічних наук. За версією журналу «Форбс» була визнана третьою за впливовістю жінкою світу у 2005 році. З 5 серпня 2011 до 22 лютого 2014 була політв’язнем режиму Віктора Януковича. Реабілітована Верховним Судом України за відсутністю події злочину.

Україна Народний депутат України
2-го скликання
безпартійна 16 січня1997 12 травня1998
3-го скликання
Всеукраїнське об’єднання «Громада» 12 травня1998 2 березня2000
4-го скликання
ВО «Батьківщина»(БЮТ) 14 травня2002 4 лютого2005
5-го скликання
ВО «Батьківщина»(БЮТ) 25 травня2006 14 червня2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина»(БЮТ) 23 листопада2007 19 грудня2007
8-го скликання
ВО «Батьківщина» 27 листопада2014

 

Біографія

Про своє етнічне походження Тимошенко сказала: «У мене по лінії батька всі латиші до десятого коліна, а по лінії мами — всі українці до десятого коліна».

Матір, Телегіна Людмила Миколаївна (дівоче прізвище Нелєпова, народилася 11 серпня 1937 в Дніпропетровську), українка. Згідно з дослідженнями Антоніни Ульяхіної (сестри Людмили Миколаївни): «Ми бачили документи, що прадід Юлії Тимошенко, Єрофєй Неліпа — козак з Запоріжжя, під час служби в армії прізвище записали — Нелєпов».

Батько, Грігян Володимир Абрамович, народився 3 грудня 1937 року в м. Дніпропетровську, латиш. Залишив сім’ю, коли Юлії був один рік.

Чоловік, Тимошенко Олександр Геннадійович (народився 11 червня 1960) — одружився з Юлією в 1979 році. Займається підприємницькою діяльністю з 1990-х років. Через політичну діяльність дружини зазнав кримінального переслідування у 2000–2001 рр. Був захисником Юлії під час судового процесу проти неї у 2011. У 2012 отримав політичний притулок у Чехії. Був одним із організаторів Євромайдан у Празі та створив Міжнародне громадське об’єднання «Батьківщина». Після звільнення дружини повернувся з ув’язнення в Україну.

Дуже близькою людиною для Юлії Тимошенко був свекор, Геннадій Опанасович Тимошенко. За радянських часів він працював керівником відділу кінопрокату Дніпропетровської облради; в часи незалежності — головою райради Кіровського району Дніпропетровська. В 1990-х роках Геннадій Тимошенко був гендиректором корпорації «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ). Геннадій Тимошенко помер 24 травні 2012 року (у віці 75 років, генпрокуратура в той час намагалася вкотре відновити «справу ЄЕСУ»). Ю.Тимошенко тоді знаходилася в ув’язненні, й їй не дозволили бути присутній на похованні цієї людини, яку Юлія Тимошенко називала «батько».

Донька, Тимошенко Євгенія Олександрівна (народилася 20 лютого 1980). Закінчила Лондонську школу економіки, здобула ступінь бакалавра за спеціалізацією «Державне управління» та ступінь магістра за спеціалізацією «Російська та пострадянська політичні науки». Була захисником матері під час судового процесу у 2011. Протягом двох з половиною років перебування Юлії Тимошенко в ув’язненні Євгенія проводила активну кампанію задля її звільнення та інформувала міжнародну спільноту про антидемократичні процеси в Україні. Євгенія Тимошенко мала десятки зустрічей з керівниками Євросоюзу, країн Заходу та міжнародних організацій, виступала в Сенаті США, в парламенті Італії, на Борнгольмській конференції, на форумах європейських політичних партій, у засобах масової інформації. Одружена із Артуром Чечоткіним.

Юлія Володимирівна Тимошенко народилася 27 листопада 1960 року в Дніпропетровську.

Після закінчення школи у 1979 році вступила на економічний факультет Дніпропетровського держуніверситету за спеціальністю “економіст-кібернетик”.

Під час навчання, у 1979 році, вийшла заміж за Олександра Тимошенка, а у 1980 році народила доньку Євгенію.

1984 року Юлія Тимошенко закінчила університет з дипломом з відзнакою, після чого почала працювати інженером-економістом на Дніпропетровському машинобудівному заводі ім. Леніна.

З 1989 по 1991 рік Юлія Тимошенко – комерційний директор Дніпропетровського молодіжного центру “Термінал”.

З 1991 року – генеральний директор корпорації “Український бензин” (КУБ). Власний капітал і банківські кредити КУБ Юлія Тимошенко направляє на закупівлю паливно-мастильних матеріалів. Саме такого напрямку бізнесу в ті часи найбільше потребувало суспільство: йшов 1991-й – рік розвалу величезної державної та економічної структури, інфляції і майже миттєвої смерті українського сільського господарства.

У 1995 році Юлія Тимошенко стає президентом компанії “Єдині енергетичні системи України” (ЄЕСУ), а після обрання народним депутатом України за мажоритарним Бобринецьким виборчим округом N229 Кіровоградської області, виборці якого віддають за її кандидатуру 92,3% голосів, наприкінці 1996 року згідно з вимогами законодавства йде з цієї посади.

З 1998 року Юлія Тимошенко – голова Комітету Верховної Ради з питань бюджету. За час роботи на цій посаді вона розробляє проекти Бюджетного і Податкового кодексів, нову систему пенсійного і медичного забезпечення, механізм погашення заборгованостей з пенсій та заробітних плат. Під керівництвом Юлії Володимирівни бюджетний Комітет ВР розробляє програму “100 тижнів до гідного життя”.

У 1998 році Юлія Тимошенко повторно стає народним депутатом і знову очолює бюджетний Комітет парламенту. Вона – авторка удосконаленої системи міжбюджетних відносин і оптимізації державних соціальних програм, під її керівництвом розроблено проекти Податкового і Соціального кодексів, а також Пенсійної реформи.

З 1999 року Юлія Тимошенко очолює партію “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”.

Того ж року Юлія Володимирівна захищає дисертацію на тему “Державне врегулювання податкової системи” і стає кандидатом економічних наук. На цьому наукова діяльність не закінчується: Юлією Тимошенко написано більше 50 наукових робіт.

30 грудня 1999 року Юлія Тимошенко обіймає посаду Віце-прем’єр-міністра України з питань паливно-енергетичного комплексу. У цей період Юлія Володимирівна розробляє “Енергетичну концепцію України” та антикорупційну програму “Чиста енергія”, метою яких є ліквідація корупції та засилля кримінальних сил у паливно-енергетичному комплексі України.

19 січня 2001 року Віце-прем’єр Юлія Тимошенко йде у відставку.

Злочинним діями влади перешкоджає активна діяльність і турбує посилення ролі Юлії Тимошенко в політичному житті країни, тож 13 лютого 2001 року її за сфабрикованими звинуваченням Генеральної прокуратури заарештовують. У березні Печерський районний суд міста Києва визнає безпідставність висунутих обвинувачень і санкцію на арешт скасовує.

9 лютого 2001 року Юлія Тимошенко стає ініціатором створення Форуму національного порятунку (ФНП) – громадського об’єднання, яке ставило на меті усунення від влади злочинного режиму Леоніда Кучми.

У листопаді 2001-го учасники об’єднання приймають рішення перейменувати ФНП у Блок Юлії Тимошенко, і на чолі цієї політичної сили у березні 2002 року Юлія Тимошенко йде на парламентські вибори. За результатами виборів БЮТ отримує у Верховній Раді більше 20 місць.

У вересні 2002 року Юлія Тимошенко разом з опозиційними лідерами очолює всеукраїнську акцію протесту “Україна без Кучми”, яка стала серйозним актом протистояння української опозиції і потужною акцією народного спротиву, під час якої пройшли масові вуличні протести проти тодішньої влади.

У 2004 році Блок Юлії Тимошенко та блок Віктора Ющенка “Наша Україна” оголошують про створення коаліції “Сила народу” для підтримки кандидатури Ющенка на виборах Президента.

У листопаді 2004-го Юлія Тимошенко стає одним з лідерів “помаранчевої революції”, яка забезпечила перемогу Віктору Ющенку на президентських виборах.

4 лютого 2005 року Верховна Рада 373 голосами призначає Юлію Володимирівну головою першого “помаранчевого” уряду України.

У липні 2005 року авторитетний американський журнал “Forbes”, складаючи рейтинг 100 найвпливовіших жінок світу, називає українського Прем’єра Юлію Тимошенко третьою за впливовістю жінкою світу.

У вересні 2005 року у результаті штучно створеної політичної кризи з боку оточення голови держави команда Юлії Тимошенко йде з влади.

У березні 2006 року на парламентських виборах Блок Юлії Тимошенко здобуває перемогу у половині регіонів України та у Києві, набравши найбільшу серед демократичних сил кількість голосів та отримавши 129 депутатських мандатів з 450.

У вересні 2007 року на дострокових виборах Верховної Ради БЮТ покращує свій результат: він отримує 156 мандатів – на 27 більше, ніж у 2006 році.

Наприкінці листопаду 2007 року фракції БЮТ і НУНС створюють у парламенті демократичну коаліцію, яка висуває кандидатуру нового Прем’єр-міністра України, і 18 грудня 2007 року Юлія Тимошенко очолює український уряд.

Уряд Юлії Тимошенко забезпечив виконання більше десяти антикризових програм – у гірничо-металургійному комплексі, агропромисловому комплексі, хімічній промисловості, будівництві тощо. Завдяки антикризовим заходам у будівельній галузі уряду вдалося розпочати програму забезпечення житлом малозабезпечених категорій громадян і пільговиків, які протягом десятиліть стояли на квартирному обліку.

За час свого прем’єрства Юлія Тимошенко змогла відмовитися від посередницької компанії “Росукренерго” при постачанні російського природного газу в Україну.

Незважаючи на кризу, чинний Кабінет Міністрів забезпечив своєчасне і повне фінансування і підвищення виплат за всіма соціальними програмами, включаючи виплату пенсій, стипендій і заробітних плат у бюджетній сфері.

Окрім того, уряд Юлії Тимошенко забезпечив виплати компенсацій у розмірі однієї тисячі гривень 6 мільйонам громадян, які були вкладниками радянського “Ощадбанку”, але продовження цих виплат було заблоковано парламентом через відмову ухвалити відповідні зміни до Державного бюджету.

Уряд під керівництвом Юлії Тимошенко також ухвалив рішення про безоплатну видачу актів землекористування громадянам, одночасно оголосивши війну “земельній мафії”. У результаті півмільйона з 6,5 мільйонів громадян отримали акти на право користування землею.

За ініціативою Юлії Тимошенко Кабінет Міністрів забезпечив передачу у державну власність шельфу Чорного моря, в надрах якого знаходяться стратегічні запаси нафти і газу, а також розпочав процедуру повернення в державну власність урядової резиденції “Межигір’я”.

За часи прем’єрства Юлії Тимошенко в уряді було засновано інститут Уповноваженого Кабінету Міністрів з питань боротьби з корупцією та ухвалено пакет антикорупційних законів та нормативних актів уряду.

24 жовтня 2009 року на Майдані Незалежності в Києві IX з’їзд Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина”, на якому були присутні делегати і близько 200 тисяч вільних громадян незалежної України, висуває Юлію Тимошенко кандидатом в Президенти.

Після того, як Віктор Янукович, застосувавши механізми масових фальсифікацій результатів виборів Президента по всій Україні, прийшов до влади, Юлія Тимошенко йде в опозицію.

9 березня 2010 року Віче народно-патріотичних сил України ухвалює резолюцію про створення об’єднаної демократичної опозиції, лідером якої обрано Юлію Тимошенко.

З першого дня переходу в опозицію Юлія Тимошенко веде активну роботу, виступає на мітингах, які проводяться по всій Україні, зустрічається з трудовими колективами підприємств і громадськістю. У березні 2010 року Юлія Тимошенко ініціює створення опозиційного уряду, завданням якого є моніторинг дій чинної влади і надання пропозицій щодо позитивного розвитку країни.

Влада Януковича не змогла змиритися з активною діяльністю лідера української опозиції і для того, щоб усунути сильного опонента президента з політичної арени, відкрила провадження у “шитій білими нитками” кримінальній справі щодо газових контрактів, укладених з Росією в 2009 році.

17 червня 2011 року сфабриковану нашвидкуруч кримінальну справу з грубими порушеннями Кримінально-процесуального кодексу було передано до Печерського суду міста Києва.

А вже наприкінці червня почалися судові слухання у цій кримінальній справі. Виснажливі 10-12 годинні щоденні засідання, які тривали чотири місяці, фальсифікація документів у справі, ігнорування позиції захисників Юлії Тимошенко, незалучення до матеріалів справи за клопотанням адвокатів доказів невинуватості екс-прем’єра, обмеження кола свідків сторони захисту (двоє проти 38 свідків сторони обвинувачення), наклепи і брехня – ці риси судового процесу викликали обурення як української, так і світової спільноти.

Незважаючи на явні ознаки цинічної фабрикації матеріалів кримінальної справи і упереджене проведення судових засідань, Печерський суд міста Києва в особі судді Родіона Кіреєва 5 серпня 2011 року ухвалив рішення про взяття Юлії Тимошенко під варту, а 11 жовтня виніс обвинувальний вирок: “за перевищення службових повноважень під час підписання газових угод з Російською Федерацією у січні 2009 року” екс-прем’єра засуджено до 7 років позбавлення волі із забороною обіймати протягом трьох років державні посади. Крім того, суд зобов’язав Юлію Тимошенко відшкодувати нібито завдані НАК “Нафтогаз України” збитки у розмірі більше 1,5 мільйонів гривень та близько 10 тисяч гривень – на користь організацій, які під тиском Генпрокуратури проводили так звані “наукові” експертизи.

23 грудня 2011 року Апеляційний суд міста Києва залишив вирок Печерського суду у справі Юлії Тимошенко без змін, “наслідуючи” суд першої інстанції в питанні ігнорування фактів фальсифікації та підтасування матеріалів кримінальної справи.

З 30 грудня 2011 року Юлія Тимошенко перебуває в Качанівській виправній колонії №54 у Харкові. За час проведення судових засідань та перебування в СІЗО і колонії стан здоров’я екс-прем’єра значно погіршився: з’явилися нестерпні болі у спині, і Юлія Тимошенко не може пересуватися самостійно. Не дивлячись на висновки німецьких лікарів, які оглянули лідера опозиції та рекомендували проводити її лікування в спеціалізованому стаціонарі, та відповідний припис Європейського суду з прав людини, влада Януковича продовжує ігнорувати цю проблему, дезінформуючи суспільство про нібито “квітуче” здоров’я екс-прем’єра.

Обурення діями української влади щодо упередженості судового розслідування, явних ознак політичного переслідування та вибірковості правосуддя в Україні висловили світові та європейські лідери, Герої України, представники інтелігенції, української діаспори різних країн.

Зокрема, занепокоєння переслідуванням політичних опонентів влади висловили міжнародна правозахисна організація Amnesty International, міжнародна антикорупційна організація Transparency International, міжнародна організація Freedom House, Державний секретар США Гілларі Клінтон, Український конгресовий комітет Америки, Гельсінська комісія США, Канадська група за демократію, президент Європейського парламенту Єжи Бузек, Верховний представник ЄС Кетрін Ештон, члени Єврокомісії, Генеральний секретар Ради Європи Торбйорн Ягланд, члени Комітету міністрів Ради Європи, президент Європейської народної партії Вільфред Мартенс, сенатори США Джон Маккейн, Джо Ліберман, Річард Лугар, голови урядів та парламентів Польщі, Великої Британії, Німеччини, Франції, Швеції, Канади, Чехії, Естонії, США тощо.

Дочка Юлії Тимошенко Євгенія спрямовує свою діяльність на інформування світу про тортури і знущання, до який вдається режим Януковича стосовно її мами. З відповідними доповідями Євгенія Тимошенко виступила на засіданні Сенату США, на Конгресі Європейської народної партії, відвідала низку європейських країн.

10 серпня 2011 року захист Юлії Тимошенко звернувся до Європейського суду з прав людини зі скаргою на незаконність затримання екс-прем’єра Україна 5 серпня 2011 року, оскільки внаслідок дії та рішень українських судів та влади були порушені положення Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, йшлося про ст. 3 (заборона на принижуюче гідність поводження або покарання), ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканність), ст. 8 (право на приватне життя) та ст. 18 (обмеження використання обмежень щодо прав). Пізніше скаргу було доповнено фактами стосовно побиття Юлії Тимошенко під час силової госпіталізації з Качанівської колонії до лікарні, про оголошення нею голодування на знак протесту проти жорстокого поводження, а також щодо встановлення постійного відеоспостереження у колонії та лікарні.

14 грудня 2011 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення про надання статусу пріоритетності скарги Юлії Тимошенко, а 30 квітня 2013 року – виніс рішення щодо незаконності арешту 5 серпня 2011 року у рамках судового розгляду так званої “газової” справи та подальшого її утримання під вартою. Але чинна влада так і не виконала це рішення.

15 липня 2013 року Європейський суд з прав людини повідомив про початок розгляду другої заяви Юлії Тимошенко – стосовно кримінального провадження у так званій “газовій” справі.

22 лютого 2014 року Юлію Тимошенко внаслідок падіння режиму Януковича було звільнено з в’язниці.

28 лютого 2014 року Київський районний суд Харкова ухвалив рішення про закриття у зв’язку з відсутністю складу злочину сфальсифікованої проти Юлії Тимошенко справи щодо діяльності корпорації “Єдині енергетичні системи України”, яку було порушено одразу після засудження екс-прем’єра у так званій “газовій” справі. У своєму рішенні суд послався на те, що ця справа вже розглядалася судовими інстанціями, а в 2005 році Верховним судом було встановлено, що в діях Юлії Тимошенко відсутній будь-який склад злочину. Згідно з рішенням Київського райсуду Харкова, також було знято арешт з майна Юлії Тимошенко.

 

Політична кар’єра (1997–2003)

Січень 19971998 — народний депутат України (Верховна Рада 2-го скликання, Бобринецький виборчий округ № 229 Кіровоградської області).[60] На момент обрання народним депутатом була безпартійною. Член Комітету Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності.

Вересень 19971999 — перший заступник голови політичної партії “Всеукраїнське об’єднання «Громада».[61]

19982000 — народний депутат України (Верховна Рада 3-го скликання від ВО «Громада», виборчий округ № 99 Кіровоградської області). Голова Бюджетного комітету Верховної Ради. На цій посаді ініціює бюджетну реформу, розробляє перший Бюджетний кодекс України, прийнятий у 2001,[62][63][64] проекти Податкового і Соціального кодексів та пенсійної реформи, соціальні програми.[65]

У березні 1999 Ю.Тимошенко організувала депутатську фракцію «Батьківщина» у Верховній Раді України.[66] Була одним із засновників політичної партії «Всеукраїнське об’єднання „Батьківщина“, створеної у липні 1999. 18 грудня того ж року на другому з’їзді ВО „Батьківщина“ Ю.Тимошенко була обрана головою партії.[67]

Грудень 1999 — січень 2001 — віце-прем’єр-міністр з питань паливно-енергетичного комплексу в уряді Віктора Ющенка. За період роботи Тимошенко на посаді віце-прем’єра були ліквідовані бартерні розрахунки в галузі та створений єдиний розрахунковий центр Оптового ринку електроенергії — державне підприємство „Енергоринок“,[68] значно підвищено рівень розрахунків за енергоносії,[69] залучено додаткові кошти до Держбюджету.[70][71] В Україні припинилися відключення електроенергії.[72]

Організовані віце-прем’єром антикризові заходи та реформи в ПЕК зачіпали інтереси оточення Президента Кучми та наштовхнулися на протидію.[73][74]

18 серпня 2000 був затриманий, а 21-го — заарештований Олександр Тимошенко — чоловік Юлії Тимошенко та керівник ЄЕСУ.

5 січня 2001 Генпрокуратура України повідомила про відкриття двох кримінальних справ у відношенні Юлії Тимошенко як колишнього президента корпорації „Єдині енергетичні системи України“. Їй було висунуто звинувачення в ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах та призначено запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

 Юлія Тимошенко (2002)

19 січня 2001 Указом Президента України Л.Кучми Ю.Тимошенко була відправлена у відставку.[75]

9 лютого 2001 Ю.Тимошенко стає ініціатором створення Форуму національного порятунку (ФНП) — громадського об’єднання, яке ставить перед собою мету усунути від влади олігархічний корумпований режим Кучми. ФНП, до складу якого увійшли ВО „Батьківщина“, Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія, партія „Собор“, Українська соціал-демократична партія, Українська християнсько-демократична партія і Патріотична партія, об’єднує розрізнені опозиційні сили.

13 лютого 2001 було оприлюднене „Звернення до українського народу“ Президента України Л.Кучми, Голови Верховної Ради І.Плюща та Прем’єр-міністра В.Ющенка, спрямоване проти ФНП та протестної акції „Україна без Кучми“, яка тоді відбувалася. Автори звернення порівнюють опозиційний рух та створення ФНП із зародженням фашизму.[76] Того ж дня Ю. Тимошенко була заарештована згідно з санкцієюГенеральної прокуратури України. Її звинуватили у розкраданні (при перебуванні на посаді глави ЄЕСУ) мільярда доларів, призначеного для оплати російського газу. У березні 2001 Печерський районний суд Києва скасував санкцію на арешт Ю.Тимошенко.

9 серпня 2001 рішенням Києво-святошинського місцевого суду Київської області був звільнений з-під варти Олександр Тимошенко.[77] Згодом це рішення підтримали Апеляційний суд Київської області та Верховний Суд України. 30 квітня 2002 Києво-святошинський суд закрив усі кримінальні справи, порушені щодо О. Тимошенка, скасував усі висунуті йому обвинувачення.

9 квітня 2003 Апеляційний суд Києва ухвалив рішення, яким було визнано незаконним і скасовано рішення про порушення кримінальної справи стосовно Юлії Тимошенко та її чоловіка Олександра Тимошенка, а провадження в усіх кримінальних справах закрито.

5 — 7 вересня 2001 під час Економічного форуму в Криниці (Польща) Ю.Тимошенко представляла Україну в списку претендентів на звання „Людина року Центрально-Східної Європи“ (єдина жінка серед претендентів).

У листопаді 2001 на базі ФНП був створений Блок Юлії Тимошенко.

У березні 2002 на виборах до Верховної Ради України Блок Юлії Тимошенко здобув 7,2% голосів виборців. Лідер Блоку очолює фракцію БЮТ у Верховній Раді 4-го скликання, яка об’єднала 24 народні депутати України.

У вересні 2002 Ю.Тимошенко разом з іншими опозиційними лідерами очолювала акцію „Повстань, Україно!“, спрямовану на організацію загальнонародного опору режиму Кучми.[78] В рамках акції здійснює тур багатьма містами України та збирає багатотисячні мітинги.

Президентські вибори і Помаранчева революція (2004)

Докладніше у статті Вибори Президента України 2004
Докладніше у статті Помаранчева революція

Протягом 2003 — першої половини 2004 тривали переговори між Блоком Юлії Тимошенко, Блоком „Наша Україна“ і Соціалістичною партією про створення коаліції та висунення єдиного кандидата на пост Президента України.[79][80]Юлія Тимошенко відмовилася балотуватися на виборах на користь Віктора Ющенка.[81][82]

2 липня 2004 Блок „Наша Україна“ та БЮТ утворили коаліцію „Сила народу“. Відповідну угоду підписали лідери блоків — Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко.[83] Вони закликали СПУ на чолі з Олександром Морозом приєднатися до коаліції.[84] Домовленості між учасниками коаліції включали обіцянку В.Ющенка призначити Ю.Тимошенко Прем’єр-міністром у разі його перемоги на президентських виборах.

4 липня 2004 відбулося висунення Ющенка в президенти на Співочому полі в Києві. Одночасно кандидатами на президентський пост стали представник влади — Прем’єр-міністр Віктор Янукович, голова СПУ Олександр Мороз та низка інших політиків.

За результатами голосування на президентських виборах 31 жовтня 2004 в другий тур вийшли В.Ющенко та В.Янукович.[85] Про підтримку В.Ющенка у другому турі заявили екс-кандидати в президенти — лідер СПУ Олександр Мороз, голова Партії промисловців і підприємців Анатолій Кінах і голова Християнсько-ліберальної партії Леонід Черновецький. На бік В.Ющенка став громадський штаб ще одного колишнього кандидата в президенти, мера столиці Олександра Омельченка, а також представники Демократичної платформи Народно-демократичної партії України і депутати парламентської групи „Центр“.[86]

Напередодні другого туру виборів Тимошенко закликала прихильників опозиції 21-22 листопада збиратися на Майдані Незалежності в Києві для захисту результатів свого волевиявлення та проведення паралельного підрахунку голосів на Майдані Незалежності.[87] Для цього була встановлена велика сцена, де виступали лідери опозиції, та 27 наметів.[88]

21 листопада 2004, коли стало зрозуміло, що вибори сфальсифіковано, опозиція закликала громадян до всенародного протесту. 22 листопада в багатьох містах України розгорнулися масові акції. Найбільша з них відбувалася на Майдані Незалежності в Києві.[89] Того дня на Майдані Незалежності зібралося близько 150 тисяч людей. Уздовж Хрещатика було встановлено сотні наметів.[90] Мітинги відбувалися також біля Верховної Ради та Адміністрації Президента. Тимошенко стала одним із лідерів масових протестів проти фальсифікації президентських виборів, які дістали назву „Помаранчева революція“. Вона часто виступала на Майдані Незалежності, очолювала колони демонстрантів.[91][92][93]

Про невідповідність виборів міжнародним демократичним стандартам та необхідність перегляду їх результатів рішуче заявила низка європейських країн та Євросоюз у цілому[94][95], США[96][97], Канада, ОБСЄ[98][99], Рада Європи[100], НАТО[101] та інші міжнародні організації.

Тим часом Президенти Росії[102], Білорусі[103], Казахстану та Вірменії[104] привітали Януковича з перемогою.

25 листопада був створений Комітет національного порятунку з 30 осіб — „народний орган захисту Конституції України“ — одним із керівників якого стала Юлія Тимошенко.[105][106][107]

27 листопада Верховна Рада України визнала результати виборів такими, що не відповідають волевиявленню громадян, та висловила недовіру ЦВК.[108] Цього дня протести в столиці були наймасовішими: за оцінками МВС і міжнародних спостерігачів, на Майдані Незалежності, Хрещатику, біля Верховної Ради, Кабміну, Адміністрації Президента й ЦВК стояло близько 1,5 мільйона демонстрантів.[109]

28 листопада прихильники Януковича провели в Сєвєродонецьку „з’їзд депутатів усіх рівнів“ під гаслом створення „автономної південно-східної республіки“. Юлія Тимошенко від імені Комітету національного порятунку оголосила ультиматум Л.Кучмі, в якому, зокрема, були поставлені вимоги щодо звільнення Януковича з посади Прем’єр-міністра за сприяння фальсифікації виборів і участь у сепаратистських акціях та щодо внесення на розгляд парламенту кандидатур нового складу Центрвиборчкому.[110]

3 грудня Верховний Суд України ухвалив рішення про визнання недійсними результатів другого туру президентських виборів та визнав неправомірними дії ЦВК щодо встановлення результатів повторного голосування. Суд скасував постанову ЦВК від 24 листопада „Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України“. У рішенні суду було сказано, що повторне голосування повинно відбутися 26 грудня.[111]

8 грудня Верховна Рада затвердила новий склад Центральної виборчої комісії.

У результаті повторного голосування у другому турі виборів Президента України 26 грудня 2004 перемогу отримав В.Ющенко з результатом 51,99% голосів. В.Януковича підтримали 44,2% виборців.[112]

28 грудня ЦВК опрацювали 100% бюлетенів.[113]

Напередодні Нового року Янукович подав у відставку з посади Прем’єр-міністра.[114]

Перше прем’єрство (2005)

 Ю. Тимошенко на сцені Майдану, поруч з іншими лідерами Помаранчевої революції (листопад 2004)
Докладніше у статті Перший уряд Юлії Тимошенко

24 січня 2005 р. призначена виконувачем обов’язків прем’єр-міністра України. 4 лютого 2005 р. Верховна Рада призначила Ю.Тимошенко на пост прем’єр-міністра України (за — 373 народні депутати, проти — 0).[115][116]

В кабміні Тимошенко-2005 не було жодного міністра від БЮТ, крім самої Тимошенко; також Ющенко не призначив жодного голову обласної державної адміністрації від БЮТ, лише посаду керівника СБУ зайняв О. Турчинов).[117][118]

Основними моментами, які характеризували економічну діяльність Кабінету міністрів Юлії Тимошенко, стали:

  • Збільшення доходів бюджету майже на 70% (за підсумками 2005 загальна сума доходів Державного бюджету зросла на 49,6%, а доходи загального фонду Держбюджету — на 62,4%).[119][120][121][122]
  • Підвищення зарплат, пенсій(більш ніж на 73%), стипендій (понад 36%) (у вересні-2005 порівняно з червнем-2004)%).Збільшення грошового забезпечення низці категорій військовослужбовців на 200%.[130]
  • в 2005 р. уряд в 12 разів підвищив розмір «одноразової допомоги при народженні дитини»: до 1.1.2004 — 320 ₴; Після 1.1.2004 — 684 ₴; 1.4.2005 — 8497, 6 ₴; 1.1.2008 — 12240 ₴ (на першу дитину), 25000 ₴ (на другу), 50000 ₴ (на третю)[131].
  • Кампанія «Контрабанда — стоп», та виведення з тіні «олігархічного бізнесу».[132] У цей час Громадська рада при Державній митній службi України (згодом переформатована у Громадську колегію) була сформована здебільшого з представників малого та середнього бізнесу.[133][134][135]Прибутки митниці збільшилися на 73%,надходження податку на додану вартість зросли удвічі.[136][137]
  • Заяви про необхідність масової реприватизації 3000 підприємств[138]. У результаті державі було повернуто контроль лише над найбільшим металургійнім комбінатом«Криворіжсталь» (який перепродали в жовтні-2005 в шість разів дорожче, тобто дорожче на 4 млрд дол.; а за увесь період приватизації 1991–2004 «надходження від приватизації в Україні» склали лише 8.5 млрд дол.). 16 червня 2005 президент України Віктор Ющенко, голова Верховної Ради Володимир Литвин і Юлія Тимошенко підписали меморандум про гарантії прав власності та забезпечення законності при їх реалізації; після підписання документа Віктор Ющенко заявив, що «українська влада поставила крапку у дискусії з проблемних питань приватизації».
  • Ініціювання перевірки законності приватизації багатьох підприємств.[139] Зокрема, в судовому порядку було доведено незаконність приватизації найбільшогометалургійного комбінату «Криворіжсталь», 93,02% акцій якого у 2004 придбав за 4,26 млрд грн консорціум «Інвестиційно-металургійний союз» Рината Ахметова таВіктора Пінчука.[140][141] Уряд повернув комбінату державну власність і організував повторну приватизацію.[142] У жовтні 2005 «Криворіжсталь» було продано на відкритому аукціоні в шість разів дорожче — за 24,2 млрд грн.[143]
  • У квітні-травні 2005 — пройшли так звані «бензинова, цукрова, м’ясна кризи» — коли ціни (на цукор і бензин) за 2-3 тижні піднімалися на 30%−50%. Ці «кризи» мали ознаки «картельної змови» — уряд Тимошенко повернув ціни на колишні рівні через місяць-півтора (діючи, в основному, ринковими методами — «товарними інтервенціями»):
 — «М’ясна криза» була викликана тим, що Тимошенко в перші місяці свого прем’єрства — підвищила зарплати та пенсії в півтора рази. Це викликало зростання попиту на м’ясо; Уряд зняв мито на ввезення м’яса, спекулятивні ціни впали, але політичні опоненти Тимошенко (перш за все президент Ющенко) продовжували критикувати Тимошенко — мовляв, «в Україну завозять переморожене м’ясо, обрізки». Водночас, Уряд Тимошенко прийняв рішення про значне збільшення виробництва м’яса птиці; внаслідок реалізації цієї програми — через кілька років Україна перетворилася з імпортера в експортера «курячого м’яса».
 — «Цукрова та бензинова кризи» мали ознаки «картельної змови, яка призвела до стрибка цін на 30% — 50%».[144] Уряд організував завезення партії тростинного цукру; та відмінив мита на ввіз нафтопродуктів в Україну. І за місяць-два ціни повернулися на минулий рівень. Окрім того, «цукрову кризу» розслідував Антимонопольний комітет, який (аж через рік, в квітні 2006 року, за уряду Єханурова) прийняв рішення, що «цукрова криза» була «змовою монополістів» (серед яких був і секретар РНБО Петро Порошенко); і нарахував на винуватців штрафи понад 20 млрн.
 — Під час «бензинової кризи» Ющенко (на засіданні РНБО, в травні 2005) вперше в різкій формі зробив зауваження Тимошенко за «тиск на оптових продавців бензину».

У липні 2005 р. авторитетний американський журнал Forbes, складаючи рейтинг 100 найвпливовіших жінок світу, називає українського прем’єра Юлію Тимошенко третьою за впливовістю жінкою планети.[145]

Протягом каденції першого уряду Тимошенко Президент Ющенко і секретар Ради національної безпеки і оборони Петро Порошенко намагалися перетворити РНБО на структуру, яка б дублювала роботу Кабміну.[146][147][148][149]

24 серпня на День Незалежності України у виступі на Майдані президент Ющенко назвав уряд Тимошенко «найкращим». Однак, через два тижні — 8 вересня 2005 Віктор Ющенко відправив уряд Юлії Тимошенко у відставку. Водночас Ющенко звільнив секретаря РНБОУ Порошенка, який опинився в епіцентрі корупційного скандалу, та задовольнив заяву про відставку держсекретаря Олександра Зінченка.[150][151][152][153]Своє рішення Ющенко пояснив конфронтацією між членами владної команди.[154][155]

На думку Тимошенко, Ющенко відправив її у відставку під впливом свого оточення, «щоб відвернути увагу від звинувачень його оточення в корупції», а також тому, що їїрейтинг перевищив популярність Президента.[156][157]

В вересні-2005 (вже після відставки з посади прем’єр-міністра) Юлія Тимошенко отримала нагороду «Людина року Центрально-Східної Європи», яку їй присудив «Економічний форум у Криниці Гурській» (Польща).[158]

В опозиції (2005–2007)

 Ю. Тимошенко з розпущеною косою, у Верховній Раді України, 11 січня 2007[159] — в цей день БЮТ докладав чимало зусиль для початку розпуску Верховної Ради, про цей день політолог Фесенко сказав: „Розпустивши косу, Тимошенко зав’язала інтригу 2007 року“

26 вересня 2005 Головна військова прокуратура Російської Федерації припинила міжнародний розшук Юлії Тимошенко та скасувала рішення про міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту у справі, порушеній у 2001 за звинуваченням у підкупі посадовців Міноборони РФ у 1996, коли Тимошенко очолювала ЄЕСУ.[160] 26 грудня 2005 справу було закрито за строком давності.[161] 11 листопада 2005  Верховний суд України своїм рішенням остаточно скасував усі кримінальні справи, порушені проти Ю.Тимошенко та членів її родини.[162]

Опинившись поза урядом, Юлія Тимошенко зуміла сформувати досить потужну команду, яка повела боротьбу за владу як зі старими противниками з табору Віктора Януковича, так і з недавніми союзниками з табору Президента Віктора Ющенка[163]

7 грудня 2005  в Києві відбувся міжпартійний з’їзд Блоку Юлії Тимошенко. На цьому з’їзді Ю.Тимошенко презентувала нову ідеологію БЮТ („солідаризм“) та оголосила першу десятку виборчого списку Блоку для участі у парламентських виборах 2006. 26 березня 2006на виборах до Верховної Ради Блок Юлії Тимошенко здобуває 22,29% голосів (5 млн 652 тис. 876 осіб), отримавши найбільшу підтримку в 14 регіонах України.[164] БЮТ здобуває у Верховній Раді 5-го скликання 129 мандатів.

У результаті політичних інтриг та боротьби БЮТ, Блоку „Наша Україна“ і Соціалістичної партії України за повноваження було зруйновано домовленості про створення Коаліції демократичних сил, згідно з якими Юлія Тимошенко претендувала на пост Прем’єр-міністра. Цьому призначенню намагалися завадити Президент і його оточення, які вели закулісні переговори з Партією регіонів.[165][166][167] Врешті-решт Соціалістична партія вийшла з коаліції з БЮТ і „Нашою Україною“ та взяла участь у формуванні (7 липня 2006)„Антикризової коаліції“ разом із Партією регіонів та комуністами.[168][169]

3 серпня 2006 Ю.Тимошенко відмовилася підписувати ініційований Президентом України В. Ющенком „Універсал національної єдності“ (який підписали Ющенко, Янукович, лідери комуністів і соціалістів, та на основі якого Ющенко дав згоду на призначення Януковича Прем’єр-міністром), назвавши Універсал „актом зради“.[170][171] У вересні 2006, після створення „Кабміну Януковича“, призначеного „правлячою коаліцією“ Партії регіонів, соціалістів і комуністів, до якої неформально приєдналася „Наша Україна“ В. Ющенка (в „КабМіні Януковича“ було вісім міністрів від Ющенка і „Нашої України“) — БЮТ приймає рішення про перехід в опозицію.[172]

12 січня 2007 — „пакетне голосування“ „Антикризової коаліції“ та БЮТ: було подолане вето Президента на закон про Кабінет Міністрів в обмін на запропоновані БЮТ закони про парламентську опозицію та про імперативний мандат депутатів місцевих рад (див. „Політична криза в Україні 2007“).

28 лютого — 2 березня 2007 Юлія Тимошенко перебувала з візитом у США. Основна мета візиту полягала в тому, щоб донести до американського керівництва (Тимошенко зустрічалася з віце-президентом Діком Чейні, держсекретарем Кондолізою Райс, радником президента Буша з національної безпеки Стівеном Хедлі) „головну проблему в українській політиці“: дії Януковича, спрямовані на неконституційне розширення „правлячої коаліції“, можуть призвести до фактичного усунення від влади Ющенка. Виходом із цієї ситуації, на думку Тимошенко, повинні були стати розпуск Верховної Ради (згідно з положеннями чинної Конституції) й дострокові парламентські вибори. Крім зустрічей з високопоставленими членами адміністрації Буша, Юлія Тимошенко виступила в „Центрі стратегічних та міжнародних досліджень“ (Center for Strategic & International Studies) і „Національному прес-клубі“, а також отримала нагороду впливової неурядової організації „Conservative Political Action Conference“ за „внесок у розвиток демократії“.

31 березня 2007 в Києві за ініціативою й під керівництвом Ю.Тимошенко та БЮТ відбувся „Стотисячний Майдан“[173] (де також були присутні В. Кириленко і Ю. Луценко), на якому звучали заклики до Президента Ющенка розпустити Верховну Раду й призначити перевибори.

2 квітня 2007 Президент Ющенко видав Указ „Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради“ — у зв’язку з тим, що Партія регіонів порушила Конституцію (стаття 83) й почала залучати до „правлячої коаліції“ не обрані народом фракції, а окремих депутатів-перебіжчиків. Тобто ПР намагалась створити конституційну більшість у 300 голосів, що дало б їй (і Прем’єр-міністру Януковичу) можливість долати вето Президента, а значить — приймати закони без волі глави держави. ПР не підкорилася цьому законному Указу Президента.

З метою забезпечити розпуск Верховної Ради 170 депутатів фракцій БЮТ (в тому числі Юлія Тимошенко) та НУНС 2 червня 2007 подали заяви про складання депутатських мандатів, що, згідно з Конституцією, робило Верховну Раду неповноважною. Цей хід був додатковим аргументом для розпуску Верховної Ради Президентом України та проведення дострокових парламентських виборів. Ці вибори були проведені 30 вересня 2007; за їх результатами, більшість у 229 голосів набрали фракції БЮТ (30,71% голосів виборців (156 мандатів) і НУНС.[174][175]

Друге прем’єрство (2007–2010)

4 грудня 2007 коаліція БЮТ і НУНС висунула Юлію Тимошенко на пост Прем’єр-міністра України.[176] 18 грудня 2007 Юлія Тимошенко була призначена Прем’єр-міністром. „За“ проголосували 226 депутатів.[177]

 Президент США Джордж Буш та Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко (Київ, 1.4.2008)

Друге прем’єрство Юлії Тимошенко припало на період світової фінансово-економічної кризи 2008–2009, що ставило перед урядом численні нестандартні виклики. З іншого боку, ситуацію ускладнювала конфронтація з Президентом, який активно втручався в роботу Кабміну.[178][179] Представники Ющенка становили більшість у складі уряду.[180] 2 вересня 2008 пропрезидентська фракція „Наша Україна — Народна самооборона“ вийшла з Коаліції демократичних сил.[181] Нова коаліція не була створена протягом місяця, і Президент видав Указ про розпуск Верховної Радита призначення позачергових виборів на 7 грудня 2008.[182][183] БЮТ оскаржив цей Указ у суді.[184] Після тривалої судової „війни“ і коаліційних переговорів цей виток політичної кризи завершився 9 грудня 2008 утворенням нової коаліції за участю фракцій БЮТ, НУНС і Блоку Литвина.[185]

18 грудня 2008 Тимошенко вперше звинуватила Нацбанк у свідомій маніпуляції гривнею, а Президента Ющенка — у змові з керівництвом НБУ, що призвело до падіння курсу національної валюти до рівня 8 грн за долар США.[186]

Розгорталася газова криза (детальніше — в розділі „Газовий конфлікт між Росією та Україною 2008–2009“).

 Ю.Тимошенко на зустрічі з президентом Польщі Лехом Качинським (14.2.2008)

25 лютого 2009 Тимошенко звинуватила керівництво НБУ в продовженні свідомого маніпулювання курсом гривні[187]. Наприкінці березня 2009 Тимошенко заявила, що поки вона Прем’єр-міністр, підвищення пенсійного віку ні для чоловіків, ні для жінок не буде.[188]15 травня 2009 прем’єр Юлія Тимошенко відзначила стабілізацію курсу національної валюти.[189].

11 липня 2008 і 5 лютого 2009 Верховна Рада двічі не підтримала ініціативи Партії регіонів про недовіру уряду Тимошенко.[190][191]

Серед успіхів Кабінету Ю. Тимошенко:[192][193]

  • у розпал світової економічної кризи вдалося не допустити дефолту країни, про неминучість якого заявляв Президент Ющенко;[194][195]
  • антикризова підтримки гірничо-металургійного комплексу, аграрного сектора, хімічної промисловості, будівництва;[196][197][198]
  • перехід на прямі торгівельні відносини з РФ у газовій сфері;[199]
  • рекордні урожаї зернових (53,3 млн тонн у 2008 і 46 млн тонн у 2009) та недопущення спаду виробництва в АПК;[200][201]
  • відродження космо- та авіабудування, поновлення серійного виробництва вітчизняних літаків марки Ан;[202][203][204]
  • отримання Україною 16 травня 2008 повноправного членства в СОТ;[205]
  • розробка путівника щодо Угоди про асоціацію з ЄС і щодо поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВЗВТ);[206]
  • рішення УЄФА про проведення Євро-2012 в Україні;[207]
  • запровадження зовнішнього незалежного оцінювання знань для вступу до вищих навчальних закладів.[208]
  • заснування інституту Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики[209] та ухвалення пакету антикорупційних законів і нормативних актів уряду[210][211]
  • своєчасна виплата зарплати бюджетникам, пенсій та стипендій,[212]
  • стабільні тарифи на природний газ та електроенергію для населення,[213][214]
  • повернення коштів вкладникам проблемних банків,[215][216]
  • додаткові доплати вчителям, медикам та бібліотекарям,[217] значно збільшити допомогу при народженні дитини,[218]
  • безкоштовне виділення близько 6 тис. квартир черговикам,[219]
  • виплата часткових компенсацій вкладів у колишньому Ощадбанку СРСР понад 6 млн громадян,[220][221]
  • безоплатне оформлення актів власності на землю.[222]
  • запровадження зовнішнього незалежного оцінювання знань для вступу до вищих навчальних закладів;[223]
  • запровадження цілодобової подачі води у м. Львові, де було здійснено масштабну реконструкцію системи гарячого та холодного водопостачання;[224]
  • закриття грального бізнесу.[225][226][227][228]

У період другого прем’єрства Юлії Тимошенко — у лютому 2008 — очолювана нею партія ВО „Батьківщина“ стала асоційованим членом Європейської народної партії (ЄНП)— об’єднання центристських та християнсько-демократичних партій Європи.[229] У 2009 році Ю.Тимошенко проголосила себе очільником боротьби із „газовою“ та „земельною“ мафією. Під „газовим мафіозі“ вона мала на увазі олігарха Дмитра Фірташа, якому персонально і оголосила війну. Першим кроком боротьби із бізнесменом та співвласником РосУкрЕнерго стало фактичне усунення посередника РосУкрЕнерго зі схеми постачання природного газу з Російської Федерації в Україну[230][231] і Україна перейшла на прямі контракти з „Газпромом“[232]. „Земельну“ ж мафію за словами Тимошенко було усунено — започаткуванням безкоштовного оформлення та видачі громадянам державних актів на право власності на земельні ділянки[233].

Газовий конфлікт між Росією та Україною 2008–2009[ред.ред. код]

 Володимир Путін і Юлія Тимошенко в листопаді 2009 р.
Докладніше у статті Газові конфлікти між Росією і Україною

До нового газового конфлікту між Україною і Росією призвела відсутність контракту на постачання газу Україні у 2009 та борг компанії-посередника»РосУкрЕнерго” перед російською стороною в розмірі 2,4 млрд доларів(зокрема, «РосУкрЕнерго» не заплатила за 11,2 млрд кубометрів газу, закачаного в українські сховища). Юлія Тимошенко вимагала прибрати «РосУкрЕнерго» з газового ринку України та перейти на прямі контракти з РФ.[234][235]

В 2008 році ціна на російський природний газ для України становила 180 дол. США за 1 тис. куб. метрів.[236]

2 жовтня 2008, прем’єр-міністри Путін та Тимошенко, підписали Меморандум, який передбачав ліквідацію посередників у торгівлі газом між Україною та Росією і детально визначав умови майбутніх контрактів з постачання газу в Україну на найближчі роки[237]. Незабаром для забезпечення домовленостей, зафіксованих у Меморандумі, НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» підписали угоду про принципи довгострокового співробітництва в газовій сфері. Сторони, зокрема, домовилися про підписання до 1 листопада 2008 довгострокових контрактів на постачання і транзит газу та про перехід протягом трьох років до «ринкових, економічно обґрунтованих і взаємоузгоджених цін» на газ для споживачів України.[238]

Конфлікт прем’єр-міністра Тимошенко з Ющенком

На тлі політичної кризи в Україні, в грудні 2008 року почала загострюватися ситуація в газовій сфері, оскільки компанія РосУкрЕнерго мала борг перед російською стороною в розмірі 2,4 млрд доларів за поставлений газ у 2008 (зокрема, «РосУкрЕнерго» не заплатила за 11 млрд кубометрів газу, які були закачані у сховища України). Росія почала ультимативно вимагати погашення боргу, обіцяючи в іншому випадку — не підписати Договір про постачання газу в Україну на 2009 рік. Президент Ющенко, зі свого боку вимагав від Уряду Тимошенко, щоб ціна була не вищою за 205 доларів.

Зрив президентом Ющенком переговорів 31 грудня 2008

На 31 грудня 2008 було намічено підписання Договору на газопостачання у 2009 році. Але 31 грудня президент Ющенко наказав керівнику «Нафтогазу України» Олегу Дубині припинити переговори, не підписувати угоду з «Газпромом» та відкликав делегацію «Нафтогазу» з Москви[239]. Це рішення Ющенка кардинально загострило ситуацію[240]. В той же день, 31 грудня 2008 року — президент Росії Дмитро Медведєв виступив з заявою, що оскільки Україна розірвала переговори, то тепер ціна за газ буде 450 дол. США. Голова правління «Газпрому» Олексій Міллер повідомив, що переговори «Газпрому» з «Нафтогазом України» зривала компанія «РосУкрЕнерго»: «Наприкінці грудня прем’єр-міністри Росії і України дійшли згоди, і наші компанії були готові домовитися про ціну газу $ 235 за 1000 куб. м. за умови спільних експортних операцій з території України. RosUkrEnergo тоді запропонувало купувати газ для України за ціною $ 285».[241] Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко 14 січня 2009 заявила: «Переговори, які успішно рухалися з 2 жовтня щодо забезпечення України природним газом за ціною 235 доларів для українських споживачів і транзит у межах 1,7 — 1,8 долара, — ці переговори було зірвано тим, що, на жаль, українські політики намагалися зберегти „Росукренерго“ як тіньового корупційного посередника між Україною та Росією… Переговори, які проводилися між двома прем’єр-міністрами, а потім між НАК „Нафтогазом“ і „Газпромом“ руйнувалися тими політичними силами в Україні, які отримали і планують отримувати корупційну вигоду від роботи „Росукренерго“».[242] Президент Росії Дмитро Медведєв 17 січня 2009 заявив: «Я вважаю, що ми з нашими українськими партнерами цілком можемо торгувати без посередників, особливо без посередників, що викликають великі сумніви в української громадськості. Проблема полягає в тому, що деякі учасники переговорів відстоювали необхідність збереження посередника і посилалися на інструкції, одержані нагорі».[243]

Припинення Росією постачання газу в Україну з 1 січня 2009

З 9:00 1 січня 2009 «Газпром» у повному обсязі припинив постачання газу в Україну.[244] 4 січня 2009 російський монополіст запропонував постачати газ в Україну в січні за ціною 450 дол. за 1 тис. куб. м, яка визначена як ціна на газ у країнах Східної Європи, суміжних з Україною, мінус транзитні витрати через територію України.[245] 8 січня 2009 прем’єр Росії В.Путін заявив про те, що ціна газу для України складе $ 470 за 1 тис. куб. метрів.[246] З 1 по 18 січня відбулося істотне скорочення постачання газу до країн Центральної та Східної Європи, в Україні підприємства теплокомуненерго працювали на межі можливостей. Через холоди постала загроза колапсу всієї української системи ЖКГ.[247] 6 січня Європейська комісія і чеське президентство в ЄС заявили, що якщо потік газу не буде відновлено негайно і в повному обсязі, то репутації України та Росії як надійних партнерів ЄС буде завдано непоправної шкоди.[248] 7 січня Росія повністю припинила його транзит через територію України.[249]Європейський союз виступив із низкою заяв, у яких вимагав від Росії й України негайно розв’язати конфлікт і відновити постачання газу до країн ЄС.[250][251]

Заключення «газових угод»

18 січня 2009 в результаті п’ятигодинних переговорів прем’єр-міністри Путін і Тимошенко домовились про відновлення транспортування газу в Україну та країни ЄС. Сторони погодились на наступне: 1. Перехід до прямих контрактних відносин між «Газпромом» та «Нафтогазом України» усунення непозорих посередників. 2. Запровадження формульного принципу формування ціни для України, характерного для інших європейських країн. 3. Перехід на транзитну ставку (2,7 дол. США), що наближається до середньоєвропейських показників. Відповідно до нових газових контрактів базова ціна на російський природний газ для України у 2009 склала 232,98 дол. США за 1 тис. куб. метрів — з урахуванням 20-відсоткової знижки, про яку домовилися сторони.[252][253][254] (середня ж ціна у 2009 році склала 232,98 дол. США за 1 тис. куб. метрів — з урахуванням 20-відсоткової знижки, про яку домовилися сторони).[255][256][257] Відразу після підписання контрактів Росія відновила постачання газу до Європи.[258]

Формула розрахунку ціни на газ

В російсько-українських газових угодах від 19.01.2009 була вперше зафіксована «формула розрахунку ціни на газ»[259] — тепер «ціна газу для України» визначалася не довільно, а прямопропорційно ціні нафти і нафтопродуктів (газойль, мазут); причому при розрахунку «місячної ціни газу» береться «ціна нафтопродуктів, яка існувала 9 місяців тому» (котирування Platts[260] для мазуту і газойлю — .. з дев’ятимісячним запізненням)[259] За аналогічним формулами розраховується «ціна газу» для всіх іноземних партнерів Газпрому.

В період підписання зазначених угод (січень 2009 року) — існував пік «світової ціни на нафту» (квітень-серпень 2008 р); у зв’язку з чим і «базова ціна газу» була піковою (450 дол. за 1000 куб. м). Реальна ж ціна для України (з урахуванням знижки 20%) становила — «в I кварталі 2009 року ціна газу для України становила 360 дол за тисячу кубометрів, у II — 270,95 дол, в III — 198,34 дол, в IV — 208 дол. Таким чином, середньорічна ціна, виходячи з обсягів закупівлі газу, становила 228 дол за тисячу кубометрів».[259]

За наступні 2 роки — ціни на нафту були нижче (і відповідно були нижче ціни на газ):

Динаміка цін на «Нафта Brent» (ICE.Brent), USD / барель. З сайту «Commodities. Огляд цін на нафту і метали»
Рік Січ Лют Берез Квіт Трав Черв Лип Сер Вер Жов Лис Груд
2004 31.1 31.2 33.6 33.4 38.0 35.0 38.7 42.9 43.7 49.6 42.6 39.6
2005 44.3 46.1 53.3 51.6 48.9 54.5 57.9 64.4 62.8 58.6 55.4 56.9
2006 63.6 59.9 62.3 70.6 70.1 68.9 74.1 73.3 62.3 58.2 58.9 62.0
2007 54.6 58.1 62.5 67.2 68.4 71.8 78.1 71.3 78.2 83.7 92.0 91.8
2008 91.3 94.8 102.8 111.1 125.6 135.1 133.5 115.0 100.2 73.8 54.6 43.6
2009 46.3 44.2 47.7 51.9 59.0 69.5 65.9 72.9 68.5 74.0 77.7 75.3
2010 76.7 75.2 80.4 85.9 76.9 75.6 75.4 77.1 78.6 83.5 86.4 92.3
2011 97.2 105.0 114.8 123.3 114.0 113.4 116.7 116.88 114.45 102.15 108.60 109.00
2012 112.17 111.66 126.37 124.84 119.33

Слід зазначити, що «фактична ціна закупівлі газу Україною у Росії в 2009 році» склала 232[262] дол. за 1000 куб. м. Уряд Тимошенко домоглися настільки низької ціни за рахунок: знижки 20%, яка була в «угодах 19.01.2009»; і за рахунок використання потужних газосховищ Нафтогазу (тобто газ закачувався в ті місяці, коли «формульна ціна» була мінімальна).

Вибори Президента України 2010

Докладніше у статті Вибори Президента України 2010

7 червня 2009 в телезверненні до народу Ю.Тимошенко оголосила про рішення балотуватися на пост Президента України.[263]

12 вересня 2009 великим концертом на Майдані Незалежності в Києві розпочався всеукраїнський тур під назвою «З Україною в серці» на підтримку майбутнього кандидата в президенти Ю.Тимошенко. До участі в турі були залучені популярні українські музичні виконавці.[264]

24 жовтня 2009 делегати IX з’їзду Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», який відбувався на Майдані Незалежності, одностайно проголосували за висунення кандидатом у президенти Юлії Тимошенко.[265] При цьому були присутні близько 200 тис. громадян. 31 жовтня 2009 Центральна виборча комісія прийняла рішення зареєструвати Юлію Тимошенко кандидатом на посаду Президента України.[266]

У першому турі президентських виборів 17 січня 2010 Ю.Тимошенко здобула друге місце, отримавши 25,05% голосів, В.Янукович отримав 35,32%.[267] Таким чином, Тимошенко і Янукович пройшли в другий тур.

За чотири дні до другого туру, 3 лютого 2010, депутати Верховної Ради — члени фракцій Партії регіонів, Компартії, блоку «Наша Україна — Народна самооборона» та позафракційні — на спеціально скликаній позачерговій сесії парламенту ухвалили зміни до закону про вибори Президента, що стосувалися принципів формування та організації роботи виборчих комісій.[268] БЮТ заявив, що ці зміни створюють передумови для масштабної фальсифікації виборів. Юлія Тимошенко закликала Президента накласти вето на ухвалений закон.[269] З таким же закликом звернулася до В.Ющенка і колишня співдоповідач Моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи по Україні Ханне Северінсен. У її зверненні відзначалося, що «Партія регіонів знову, як і у 2004 році, намагається створити умови для фальсифікації виборів».[270] Незважаючи на це, Президент Ющенко підписав закон.[271] Це викликало міжнародну критику, зокрема, з боку Ради Європи[272], та Гельсінської Комісії при Конгресі США.[273] Комітет виборців України заявив, що в змінах до закону про вибори «закладені найбільші загрози демократичності при проведенні другого туру».[274] Перед другим туром виборів Ющенко заявив про доцільність голосуватипроти обох кандидатів. Тимошенко назвала це «найбрутальнішою, найцинічнішою технологією, яка, по суті, є зрадою України».[275][276]

За результатами другого туру, який відбувся 7 лютого 2010, Віктор Янукович став Президентом України — за офіційними даними ЦВК, його підтримали 48,95% виборців, за Юлію Тимошенко проголосували 45,47%.[277] Ю.Тимошенко перемогла у 17 (з 27-ми) регіонах України: у західних, центральних, північних областях та в м. Києві.[278]

Блок Юлії Тимошенко негайно заявив про масові системні порушення під час голосування та підрахунку голосів у другому турі.

10 лютого 2010 Янукович закликав Тимошенко припинити боротьбу та подати у відставку з поста Прем’єр-міністра.[283]

13 лютого Тимошенко заявила, що оскаржуватиме результати виборів у суді. За її словами, «можливі обсяги фальсифікації складають більше одного мільйона голосів».[284]

17 лютого 2010 Вищий адміністративний суд України зупинив дію рішення ЦВК про встановлення результатів виборів Президента до розгляду позову Юлії Тимошенко.[285][286] 20 лютого 2010 Тимошенко відкликала свій позов після того, як Вищий адмінсуд, за її словами, «відмовився вивчати та досліджувати доказову базу, на якій ґрунтується позов».[287]

22 лютого 2010 в телезверненні до громадян Юлія Тимошенко заявила, що вважає президентські вибори сфальшованими й не визнає їх результатів.[288].

В опозиції — з березня 2010

Втрата посади Прем’єр-міністра в березні 2010

Докладніше у статті Тушка

На момент інавгурації В. Януковича (25 лютого 2010) Україна була парламентсько-президентською республікою і зміна Президента не вела до зміни Прем’єр-міністра та Кабінету Міністрів Тимошенко:

Тобто, змінити Кабмін Тимошенко можна було лише шляхом перевиборів, бо на виборах-2007 перемогли БЮТ і НУНС; або шляхом входження фракції НУНС чи БЮТ в коаліцію з «Партією Регіонів».

Однак «Партія Регіонів» (за підтримки депутатів орієнтованих на екс-президента Ющенка, блоку Литвина, та КПУ) 10 березня 2010 року ухвалила Закон України «Про Регламент Верховної Ради», цей «Регламент» всупереч Конституції дозволив формувати владу за допомогою депутатів-перебіжчиків. На базі цього закону «Про Регламент ВР», 11 березня 2010 була створена коаліція «Стабільність та реформи» (з фракцій ПР, КПУ, Блоку Литвина та депутатів-перебіжчиків), що того ж дня сформувала Кабінет Міністрів М.Азарова[289].

БЮТ подав заяву до Конституційного Суду, в якій вимагав скасувати відповідні положення закону «Про Регламент Верховної Ради» як неконституційні. Конституційний Суд:
— не дав відповіді щодо «конституційності чи неконституційності положень Закону про Регламент ВР»;
— натомість, на базі цього «Регламенту» 6 квітня 2010 ухвалив Рішення (оприлюднено 7 квітня 2010), яким дозволив залучати окремих депутатів при формуванні коаліції[290].

8 квітня 2010 Юлія Тимошенко опублікувала офіційну Заяву[291], в якій зазначила, що Конституційний Суд України порушив головну норму Конституції щодо формування влади[292].

 Зустріч Ю. Тимошенко та держ-секретаря США Гілларі Клінтон (Київ, 2.6.2010)

Карні справи супроти Юлії Тимошенко та її соратників

Докладніше у статті Карні справи стосовно Юлії Тимошенко з 2010 року
Докладніше у статті Карні справи стосовно соратників Тимошенко з 2010 року
Докладніше у статті Карні справи ЄЕСУ та Міноборони Росії

Починаючи з травня 2010 року, було відкрито ряд справ проти Юлії Тимошенко; найбільш відомими є справи: по Кіотським грошам; по автомобілям для сільської медицини; по «газовому договору з Росією від 19.01.2009».

Також з травня 2010 року відкрито карні справи супроти соратників Тимошенко, проти посадовців «Другого уряду Тимошенко»(дехто з них перебуває в СІЗО по 8-14 місяців); в основному їм пред’явлено звинувачення в перевищенні службових повноважень.

Найвідоміші кримінальні справи супроти Юлії Тимошенко

2 грудня 2010 Ю. В. Тимошенко була викликана на перший допит щодо «грошей Кіотського протоколу». Генпрокуратура звинуватила Тимошенко не в розкраданні, а у використанні коштів, отриманних за Кіотським протоколом, на виплату пенсій населенню в кризовому 2009, тоді як за правилами Кіотського протоколу на ці кошти треба було висаджувати ліси. Друга відома справа — щодо автомобілів медичної допомоги для села; в цьому випадку Генпрокуратура також не звинувачує Тимошенко у розкраданні грошей, але вбачає порушення в тому, що одна тисяча автомобілів була придбана в кредит (з оплатою у 2010 році), і їх придбання нібито не було передбачене в Бюджеті-2009. Згодом, у 2010, за результатами аудиту Рахункової палати з’ясувалося, що придбання цих автомобілів було передбачене з 2008 ст. 87 Бюджетного кодексу,[308] Державним бюджетом-2009[309] та ст. 13 Закону України «Про державні цільові програми».[310] З червня 2011 справи щодо «кіотських грошей» та автомобілів медичної допомоги для села були призупинені — після того як аудиторська компанія «BDO USA», яка має філії в більш аніж ста країнах світу, та велика юридична компанія «Covington & Burling» дослідили ці справи та заявили, що вони «не варті паперу, на якому написані».[311]

У заяві цих компаній відзначається, що провина Ю.Тимошенко не підтверджена документами, а відтак «звинувачення проти колишнього Прем’єр-міністра виглядають політичними за своєю природою, тому що не існує фактів, як б їх підтверджували». У справі щодо «кіотських грошей» американські експерти констатували наступне: «Документи, з якими ми змогли ознайомитись, чітко зазначають, що баланс Цільового Кіотського рахунку у розмірі приблизно 3,3 мільярдів гривень на дату отримання залишався незмінним протягом всього періоду, що розглядається, причому в 2009 Кіотські надходження взагалі не витрачались. Оскільки баланс цього рахунку залишався незмінним на дату отримання, будь-які звинувачення, що прем’єр-міністр Тимошенко „використала“ ці кошти всупереч їхньому цільовому призначенню, є очевидно неправдивими». Аудитори наголошують, що «вперше Кіотські надходження було використано лише у грудні 2010 року (вже після того, як прем’єр-міністр Тимошенко пішла у відставку)».

Автори заяви зазначили, що «звинувачення Генеральної прокуратури України… або ігнорують, або викривляють вищезгадані факти… Вони не аналізують та не вивчають матеріали звітності. Вони роблять висновки, не підтримані жодними фактами».

7 серпня 2014 голова Державної казначейської служби Тетяна Слюз підтвердила, що уряд Тимошенко ніколи не витрачав «кіотських грошей», вони знаходилися на спецрахунках і у 2010 були передані уряду Януковича.[312]

Стосовно придбання автомобілів «Опель-Комбо», «Covington & Burling» та «BDO USA» встановили, що всі операції були цілком законними і прозорими.[313]

11 квітня 2011 Генпрокуратура повідомила про порушення проти Юлії Тимошенко справи за звинуваченням у перевищенні влади та службових повноважень під час укладання «газових» контрактів із Росією 19 січня 2009.[314] А 24 червня 2011 в Печерському районному суді м. Києва розпочався суд у цій справі.[315][316] 5 серпня 2011 Юлію Тимошенко було заарештовано в залі суду (внаслідок її суперечки з Прем’єр-міністром М.Азаровим, який давав свідчення в суді).[317][318]

11 жовтня 2011 суд визнав Тимошенко винною за ч. 3 ст.365 Кримінального кодексу (перевищення влади та службових повноважень) і її було засуджено до семи років в’язниці із забороною займати державні посади протягом трьох років[319]. Суд також задовольнив цивільний позов НАК «Нафтогаз України», який вимагав від Ю.Тимошенко компенсації збитків, завданих, цій компанії внаслідок підписання угод у січні 2009 в обсязі 1,516 млрд ₴ (тобто 189.5 млн долларів США).[320] та судових витрат на користь Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на загальну суму 10434 гривні.[321] На думку Тимошенко та її соратників, а також низки лідерів демократичних країн її засудили в тому числі за те, що за домовленістю з Росією на тих переговорах був усунутий український посередник у торгівлі газом — зареєстрована у Швейцарії компанія РосУкрЕнерго.[322][323] Також політичні експерти відзначають, що Ю.Тимошенко була засуджена за вказівкою В.Януковича з метою усунення її як головного конкурента від участі в президентських виборах-2015.[324][325]

Відповідно до Кримінального процесуального кодексу,[326] Вищий спеціалізований суд України був зобов’язаний на підставі рішення ЄСПЛ передати заяву Ю.Тимошенко про перегляд вироку в «газовій» справі до Верховного Суду України, однак після тривалого і безпідставного зволікання[327] двічі відмовився це робити.[328][329]

Розгляд у ЄСПЛ скарги Ю.Тимошенко щодо порушення Україною ст. 6 Європейської Конвенції (права на справедливий суд) та ст. 8 ЄК (права на приватність інформації) триває.

Після засудження Юлії Тимошенко у «газовій» справі стали з’являтися нові кримінальні справи проти неї. У жовтні 2011 було порушено низку справ, пов’язаних з її діяльністю на посаді керівника ЄЕСУ.[330] Захисники екс-прем’єра наголошували, що справи щодо ЄЕСУ були закриті ще у 2005 Верховним Судом України за відсутністю складу злочину,[331] а також на тому, що сплив термін давності щодо цих справ.[332] Згодом кримінальні справи проти Тимошенко щодо ЄЕСУ були об’єднані в одне провадження.[333]

8 грудня Тимошенко судили в приміщенні медсанчастини СІЗО протягом 12 годин (у «справі ЄЕСУ 1996 року»), під час суду вона лежала в ліжку, їй кололи знеболювальне. Суд постановив ще раз заарештувати вже ув’язнену Тимошенко.[334] Посли США, ЄС і 24 країн-членів Євросоюзу організували зустріч з омбудсменом Карпачовою, де висловилися, що даний суд «не відповідає міжнародним нормам судочинства»[335] та є порушенням Європейської конвенції з прав людини.[336]

Від 19 квітня 2012 судові засідання у справі ЄЕСУ багато разів переносилися через відсутність підсудної.

28 лютого 2014 Київський районний суд Харкова закрив провадження у кримінальній справі щодо ЄЕСУ у зв’язку з відмовою прокурорів від обвинувачення (за відсутністю складу злочину).[337]

23 травня 2014 у телепрограмі «ШустерLive» колишній перший заступник Генерального прокурора УкраїниРенат Кузьмін заявив про відсутність даних про те, що Тимошенко відмовлялася з’являтися до суду; крім того, за його словами, у матеріалах справи є заява Тимошенко про її бажання брати участь у судових засіданнях.[338][339]

Мітинг в день вироку, 11 жовтня 2011 року

В день вироку (11 жовтня 2011) був поставлений рекорд за кількістю міліції на Хрещатику — МВС в офіційній заяві казало про 4.5 тисячі: «до забезпечення правопорядку на Хрещатику… залучено — у повному складі бригада спецназу внутрішніх військ „Барс“, частини „Беркут“ Києва та Київської області в повному складі, спецназ внутрішніх військ МВС „Омега“. Загальна чисельність співробітників міліції, залучених для цих цілей, склала близько 4500 осіб, у тому числі 3.5 тисячі з них — бійці спецназу, екіпіровані для протидії масовим порушенням правопорядку, в тому числі спецзасобами. У повній бойовій готовності знаходяться два спеціальних броньованих автомобілі з водометами».[340] Навколо Києва та інших великих міст були встановлені кордони автоінспекції, які не пропускали автобуси з мітингувальниками до Києва. Біля Печерського суду відбулися сутички прихильників Тимошенко з міліцією.[341][342][343] На Хрещатику та сусідніх вулицях було припарковано 90 автобусів,[340] які доставили співробітників МВС. Навколо Києва та інших великих міст були встановлені кордони автоінспекції, які не пропускали автобуси з мітингувальниками до Києва.

Світова реакція на вирок Тимошенко від 11 жовтня 2011 року

Ще 30 грудня 2010 Держдепартамент США повідомив українському уряду про стурбованість, про те, що «переслідування не повинно бути вибірковим або політично мотивованим»[344].

МЗС Росії, коментуючи вирок, заявив, що Печерський суд по суті справи засудив Тимошенко «за діючі та ніким не скасовані юридично зобов’язуючі угоди між ВАТ„Газпром“ і НАК „Нафтогаз Україна“».[345] Президент Дмитро Медведєв (18.10.2011) висловив побажання, «щоб вирок Тимошенко не був політичним і антиросійським».[346]

Євросоюз заявив, що вирок Тимошенко є несправедливим,[347][348] і політично вмотивованим[349]. Адміністрація президента США закликала «звільнити Ю. Тимошенко та інших політичних лідерів і колишніх урядовців».[350] Аналогічні заяви зробили: Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Швеція, Польща, Чехія, Угорщина …; в своїх заявах вони підкреслювали, що підписання «Угоди про асоціацію України та ЄС» (яке заплановане на грудень 2011 року) неможливе в умовах «політично вмотивованого вироку лідерові опозиції Тимошенко і судових процесів над її соратниками».[351]

Прес-служба Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна повідомила[352] (12.10.2011), що він глибоко стурбований з приводу судового процесу над колишнім прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко.

У відповідь на ці закиди президент Янукович заявив (11.10.2011), що вирок Тимошенко «це прикрий випадок, який перешкоджає українській євроінтеграції».[353]

У травні 2012 президент Європарламенту Мартін Шульц і прем’єр-міністр України Микола Азаров домовилися про створення спеціальної Моніторингової місії Європарламенту під керівництвом Пета Кокса і Олександра Квасневського зі спостереження за розглядом справ екс-прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко і колишнього міністра МВС Юрія Луценка. Місія діє з червня 2012. У квітні 2013 Європарламент продовжив роботу місії до вересня 2013, а в жовтні 2013 — до середини листопада 2013.[354]

У 2011–2013 Данський Гельсінський Комітет оприлюднив чотири звіти за результатами низки візитів, Інтерв’ю та досліджень юридичних документів щодо кримінальних справ проти Тимошенко. Комітет дійшов висновку, що її переслідування є політично вмотивованим.[355][356][357][358]

Правозахисна організація FreedomHouse, яка фінансується американським урядом, неодноразово закликала українську владу звільнити Юлію Тимошенко, заявляла про можливість застосування Сполученими Штатами санкцій проти українських високопосадовців та просила Євросоюз не підписувати з Україною Угоду про асоціацію, доки опозиціонери перебувають за гратами.

Протягом 2012–2013 офіційні особи Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) заявляли про те, що Юлія Тимошенко є політичним в’язнем.[363][364]28 червня 2013 ПАРЄ схвалила Доповідь Пітера Омтцігта, в якій українського екс-прем’єрабуло офіційно визнано політв’язнем.[365] 6 лютого 2014 про це було сказано і в резолюціїЄвропарламенту щодо ситуації в Україні.[366]

Апеляція

24 жовтня 2011 Юлія Тимошенко подала апеляцію на рішення Печерського районного суду Києва у «газовій» справі.[367] 1 грудня 2011 Апеляційний суд Києва почав розгляд апеляції. Тимошенко не була присутня на суді через хворобу. Після судового засідання суддю, яка брала участь у розгляді спави, забрала карета швидкої допомоги.[368] Розгляд апеляції по суті суд розпочав 13 грудня 2011,[369] судові засідання також відбувалися без участі Юлії Тимошенко.[370] Безпосередньо перед розглядом апеляції склад колегії суддів був повністю замінений: головуюча була призначена за день до першого засідання, інші судді — за декілька днів до початку розгляду апеляції по суті. Таким чином, судді не мали часу на вивчення матеріалів справи (84 сторінки).[371][372] У ході процесу захисту стало зрозуміло, що все вирішено заздалегідь, і наприкінці розгляду апеляції він бойкотував судові засідання.[373]

23 грудня 2011 було оприлюднене рішення Апеляційного суду, згідно з яким вирок Печерського районного суду щодо Ю.Тимошенко залишився в силі. Судді не знайшли порушень у ході досудового та судового слідства у «газовій» справі та відхилили низку клопотань захисників екс-прем’єра. Ухвала суду була оголошена за відсутності Ю.Тимошенко та її захисників.[374]

Рішення Апеляційного суду викликало негативну реакцію у світі, зокрема з боку Європарламенту,[375] Європейської комісії,[376] зовнішньополітичних відомств Франції,[377]США[378] та Канади[379], Європейської народної партії[380], Світового конгресу українців.[381]

Касація

26 січня 2012 захист Ю.Тимошенко подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вирок у «газовій» справі.[382] Тільки після 7-ми місяців, 16 серпня 2012, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду взялася до розгляду касації.[383] На судових засіданнях були присутні члени місії Європарламенту Пет Кокс та Александр Квасневський, дипломати, депутати парламенту та журналісти.20 серпня 2012 суд завершив слухання і пішов донарадчої кімнати.[384][385] Оголошення рішення судді відбулось 29 серпня — наступного дня після публічного слухання в ЄСПЛ справи «Тимошенко проти України» — за заявою про незаконність арешту екс-прем’єра і тримання її під вартою.[386]

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2012 зазначено, що касаційна скарга захисту екс-прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко на вирок у «газовій» справі задоволенню не підлягає.[387] На судових засіданнях були присутні члени місії Європарламенту Пет Кокс та Александр Квасневський, дипломати, депутати парламенту та журналісти.

У зв’язку з цим Європейський Союз,[388] ПАРЄ,[389] уряди США,[390] Великої Британії[391] та Канади[392] висловили глибоке розчарування у зв’язку з негативним рішенням суду щодо касації екс-прем’єра Юлії Тимошенко у «газовій» справі.[393]

Перебування Тимошенко у в’язниці, 2012 рік

Відбувала покарання у Качанівській виправній колонії № 54.

У лютому 2012 року Юлію Тимошенко було номіновано на Нобелівську премію миру[394], а на початку жовтня 2012 року вона на думку букмекерів була третім кандидатом на цю нагороду[395].

Різке погіршення здоров’я Тимошенко в СІЗО

До арешту (5.08.2011) Тимошенко відрізнялася завидною працездатністю і фізичною формою. Наприклад, в травні 2011 папараці опублікували репортаж, як Тимошенко бігає крос в неділю — 10 км (три кола навколо гаю у своєму дачному селищі).[396]

Однак, починаючи з першого тижня після арешту — вже 15.08.2011 адвокати Тимошенко заявили про появу на тілі Тимошенко синців, і зажадали у суді допуску до Тимошенко особистого лікаря, який взяв би кров для аналізу. 22.08.2011 депутати від БЮТ (Бригинець і Павловський) заявили, що на думку медиків, зазначені синці є наслідком отруєння Тимошенко у в’язниці.[397] 25 серпня Тимошенко повторно подала до суду клопотання: «Я вас прошу, щоб моя медсестра взяла у мене аналіз крові… щоб провести експертизу у своїй лабораторії».[398]

Соратники Тимошенко вважають, що хвороба Тимошенко у в’язниці — результат її отруєння. Тому тема «аналізу крові» є головною вимогою Тимошенко до влади:
— Омбудсмен Ніна Карпачова (колишня регіоналка), побувавши у Тимошенко, сказала, що стан Тимошенко дуже важкий і що «Тимошенко вимагає, вимагає і благає — взяти у неї аналіз крові».[399]
— На з’їзді ЄНП (6-8.12.2011) у Марселі була прийнята резолюція щодо України з вимогою: допустити до Тимошенко «комісію лікарів Євросоюзу», зокрема для взяття аналізу крові.[400]
— Донька Тимошенко (Євгенія) на з’їзді ЄНП (6.12.2011) сказала, що влада вже більше 4 місяців відмовляють Тимошенко в аналізі крові, «Боюся, що ці тортури будуть продовжуватися, поки маму не вб’ють».[400] Після виступу Євгенії — зал аплодував стоячи.[400]

Здоров’я Тимошенко почав погіршуватися у вересні-жовтні 2011 року: у вересні вона важко перехворіла на ангіну. З кінця жовтня Тимошенко вже не могла ходити через болі (коментатори вказують, що подібні «нелюдські болі хребта» були у Ющенко в перші тижні його отруєння в 2004 році).[398] 23 листопада 2011 Тимошенко нарешті обстежили в «Київської обласної клінічної лікарні» — магнітно-резонанскная томографія (МРТ) виявила у Тимошенко «міжхребцеву грижу».[401][401][402]

На зустрічі з президентом Комаровським (28.11.2011) президент Янукович запевнив, що «Тимошенко будуть лікувати на рівні європейських стандартів» і пообіцяв внести зміни до «Кримінально-процесуального кодексу України» (мається на увазі декриміналізація статті, за якою засуджено Тимошенко).[403] Однак адвокат Власенко заявив (29.11.2011), що Тимошенко не надають медичної допомоги; в неї з’явилися нові симптоми: «запаморочення, у неї йде кров з носа, у неї німіє ліва рука»; Власенко додав: «жива Тимошенко Януковичу не потрібна».[404] Нарешті 30.11.2011 Тимошенко перевели з камери в медсанчастину СІЗО.

Політичний резонанс щодо «хвороби Тимошенко»

6-8 грудня 2011 депутати БЮТ заблокували роботу парламенту України (парламент не працював три дні) з вимогою звільнити Тимошенко, над кріслом спікера вони повісили транспарант «Янукович, не вбивай Юлю».[405]

27 листопада 2011, в день народження Тимошенко — у Володимирському соборі Києва, і у всіх церквах Київського патріархату, в храмах греко-католиків і католиківУкраїни, пройшли молебни за здоров’я Юлії Тимошенко.[406] На площі перед Лук’янівським СІЗО відбувся святковий концерт популярних українських артистів, на мітинг прийшли п’ять тисяч прихильників Тимошенко.

Всі події навколо Тимошенко — мають великий резонанс в політиці України і Євросоюзу. За соціологічними опитуваннями, на початок грудня 2011 «політична сила Тимошенко» вперше обігнала за рейтингом (правда, всього лише на 1%) «Партію регіонів» Януковича.[407]

Європейський парламент (1.12.2011) і з’їзд Європейської народної партії (7.12.2011) — прийняли резолюції по Україні, в яких сказано, що «умовою асоціації Євросоюзу і України» є: звільнення Тимошенко та надання їй можливості участі в майбутніх виборах.[408][409]

Прем’єр-міністр Канади звернувся в БЮТ з пропозицією: надати для Тимошенко «найкращих лікарів Канади»; з аналогічною пропозицією звернувся «комітет Євросоюзу з питань попередження катувань».[410]

2 жовтня 2012 року в газеті «Коммерсантъ Украина» було опубліковано інтерв’ю голови моніторингового комітету ПАРЄ Андреса Еркеля, в якому він висловив припущення, що Юлія Тимошенко є політичним в’язнем[411].

Лікування Тимошенко в ЦКБ № 5 м. Харкова

15 березня 2012 Європейський суд з прав людини виніс уряду України припис «забезпечити отримання Юлією Тимошенко адекватної медичної допомоги у відповідній інституції».[412]

27 квітня 2012 лікарі берлінської клініки «Шаріте» (Charité), які обстежили Тимошенко в Качанівській колонії, повідомили її діагноз: хронічна грижа міжхребцевого диска. Німецькі фахівці заявили, що успішне лікування екс-прем’єра неможливе в Україні, де клініки не мають необхідного оснащення і методики.[413]

9 травня 2012 Юлію Тимошенко перевезли з Качанівської колонії до центральної клінічної лікарні № 5 «Укрзалізниці» в Харкові,[414] де вона перебувала під посиленою охороною в умовах в’язничного режиму.[415][416] З моменту її ув’язнення Тимошенко тричі оголошувала голодування.[417][418][419]

13 вересня 2012 року стало відомо, що під час обшуку в палаті Тимошенко було виявлено схованку, замасковану під Кримінально-процесуальний кодекс України, в якій зберігалися заборонені для обігу технічні пристрої, а також серед її речей виявлено і вилучені невідомі ліки[420]. Ю. Тимошенко поширила повідомлення, що в неї було вилучені 2 дозиметри, які 4 рази за час контролю показували перевищення дозволеного рівня радіації[421], а її захисник Олександр Плахотнюк, якого того дня не пускали до підзахисної, заявив, що жодних ліків у Тимошенко не вилучали[422].

Того ж дня під час брифінгу лікар німецької клініки «Шаріте» Лутц Гармс заявив, що не володіє інформацією стосовно вилучених у Ю. Тимошенко заборонених ліків[423]та не виключає, що вона може стати внаслідок хвороби інвалідом[424], а перший заступник міністра охорони здоров’я Раїса Моісеєнко заявила, що ув’язнена перебуватие в Центральній клінічній лікарні № 5 м. Харкова ще місяць[425].

У другій половині 2012 — першій половині 2013 лікарі з клініки «Шаріте» наполягали на продовженні госпіталізації Тимошенко, не виключали загрозиінвалідності та необхідності оперативного втручання.[426][427] Після проведення клінічного обстеження німецькі фахівці дійшли висновку про необхідність операції. Про це на початку липня 2013 повідомила дочка екс-прем’єра Євгенія Тимошенко.[428] У жовтні 2013 керівник «Шаріте» професор Айнхойпль заявив, що оперативне втручання є єдиним шансом Тимошенко на одужання.[429] Напередодні Вільнюського саміту Східного партнерства ЄС, що відбувся в кінці листопада 2013, питання про надання Тимошенко можливості лікуватися в Німеччині обговорювалося як одна з умов підписання Україною Угоди про Асоціацію та Зону вільної торгівлі з Євросоюзом.[430][431][432][433][434]Влада наполягала на законодавчому врегулюванні цього питання, у Верховній Раді розроблялися відповідні законопроекти.[435][436] 21 листопада 2013 уряд України відмовився від підписання Угоди з Євросоюзом і провладна більшість у парламенті не підтримала жодного з семи запропонованих законопроектів щодо лікування ув’язнених за кордоном.[437] Тимошенко закликала лідерів ЄС підписати Угоду про асоціацію з Україною, не висуваючи будь-яких умов, у тому числі й щодо її звільнення, якщо Янукович усе ж прийме таке рішення.[438]

У квітні 2013 Українська Гельсінська спілка з прав людини, Львівська обласна рада, Луцька і Тернопільська міськради звернулися до Президента Януковича з клопотаннями про звільнення Юлії Тимошенко.[439][440][441][442]

5 вересня 2013 Комітет Ради Європи з питань запобігання катуванням опублікував доповідь за результатами візиту до Юлії Тимошенко в грудні 2012. Висновки делегації Комітету підтвердили, що права Тимошенко були порушені за кількома статтями Європейської конвенції з прав людини, зокрема за ст. 3 (заборона катування) та ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя).[443][444] У доповіді підкреслювалося, що «заходи безпеки, які застосовувалися до пані Тимошенко, не можуть вважатися пропорційними». Зокрема, в її палаті постійно були присутні співробітники пенітенціарної служби. Крім цього, ув’язнена перебувала під цілодобовимвідеоспостереженням: у палаті були виявлені три відеокамери та ще «чотири інші, приховані відео- та/або аудіозаписуючі пристрої (у тому числі в санітарному вузлі)»; ще щонайменше шість відеокамер були встановлені в коридорі, а також у приміщеннях для медичних процедур.[445] Регулярно порушувалося і право екс-прем’єра напобачення.[446][447][448][449][450] Делегація КЗК підтвердила, що Тимошенко «зазнавала серйозних труднощів у здійсненні свого права на побачення і телефонні дзвінки».[451]

Упродовж усього періоду перебування Тимошенко в колонії та лікарні вона, за словами німецьких лікарів, захисників та відвідувачів, майже не могла пересуватися самостійно.[452][453][454][455][456] Водночас вивозити її на свіже повітря не дозволялося;[457] натомість їй пропонували вийти на вулицю без допомоги та засобів для пересування. Так, у доповіді КЗК зазначалося, що «пані Тимошенко не мала доступу до прогулянок… ані в колонії № 54, ані в клінічній лікарні № 5 в Харкові, оскільки їй не було надано належної допомоги, коли вона бажала здійснювати прогулянки».[458] За словами захисників, ув’язненій, яка не могла ходити, тюремники також пропонували самотужки діставатися до телефону, який знаходився в іншому приміщенні, та до автомобіля, щоб добратися в суд.[459][460] Перебуваючи в лікарні, екс-прем’єр ще двічі оголошувала голодування: на знак протесту проти фальсифікації виборів-2012[461] та на знак солідарності з учасниками протестів проти відмови керівництва країни від євроінтеграції.[462]

Звільнення

10 серпня 2011 захист Юлії Тимошенко звернувся до Європейського суду з прав людини зі скаргою на незаконність арешту екс-прем’єра 5 серпня 2011. У скарзі йшлося про порушення положеньЄвропейської конвенції з прав людини, зокрема, ст. 3 (заборона катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання), ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканність), ст. 8 (право на повагу до приватного життя) та ст. 18 (межі застосування обмежень прав).[463]

30 квітня 2013 Європейський суд із прав людини видав постанову у справі «Тимошенко проти України», в якій зазначається: «Суд вирішив, зокрема: що утримання під вартою пані Тимошенко як запобіжний захід було свавільним; що законність її тримання під вартою не було належним чином оцінено; а також що у неї не було можливості вимагати компенсації за незаконне позбавлення волі».[464] Відповідно до Кримінального процесуального кодексу,[465]Вищий спеціалізований суд України повинен був на підставі рішення ЄСПЛ передати заяву Тимошенко про перегляд вироку в «газовій» справі до Верховного Суду України, однак після тривалого зволікання[466]двічі відмовився це робити.[467][468]

15 липня 2013 ЄСПЛ повідомив про початок розгляду другої заяви Юлії Тимошенко, яка, зокрема, стосується справедливості кримінального провадження в «газовій» справі. У заяві йдеться про порушення права Тимошенко на справедливий суд та відображеного в Європейській конвенції з прав людини принципу «ніякого покарання без закону»;зазначається, що кримінальна справа була політично мотивованою та становила зловживання системою кримінального правосуддя.Крім того, Тимошенко заявила про незаконне оприлюднення в мережі Інтернет(зокрема, й на сайтіДержавної пенітенціарної служби) та на телеканалах відеозаписів її перебування в лікарні, а також сфальсифікованого аудіозапису її телефонної розмови з чоловіком.[469][470]

5 вересня 2013 Комітет Ради Європи з питань запобігання катуванням опублікував звіт за результатами візиту до Юлії Тимошенко в грудні 2012. Висновки делегації Комітету підтвердили, що права Юлії Тимошенко були порушені за кількома статтями Європейської конвенції з прав людини, зокрема за ст. 3 (заборона тортур) та ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя).[471][472]

18 січня 2013 Генеральна прокуратура України вручила Тимошенко повідомлення про підозру в її причетності до організації вбивства бізнесмена та народного депутата Євгена Щербаня у 1996.[473] Тимошенко спростувала обвинувачення та назвала їх абсурдними. 21 травня 2013 слідство у справі про вбивство Щербаня було призупинене.[474] Тимошенко спростувала обвинувачення та назвала їх абсурдними.[475]З 6 лютого 2013 в Апеляційному суді м. Києва проводилисяслідчі дії(допит свідків) з цієї справи.[476]Засідання відбувалися без участі Тимошенко- Державна пенітенціарна служба повідомляла, що екс-прем’єр відмовляється їхати до суду. Проте захисники Тимошенко і вона сама неодноразово це спростовували та заявляли, що насправді тюремники самі не хочуть її етапувати.[477][478]

Нову кримінальну справу західні країни розцінили як продовження «явно несправедливих і політично мотивованих судових розглядів проти Тимошенко та інших представників опозиції».[479][480]21 травня 2013 слідство у справі про вбивство Щербаня було зупинене.[481]

Європейский суд з прав людини 30 квітня 2013 вирішив, що арешт Ю.Тимошенко був політично вмотивованим, незаконним та став результатом свавілля у діях прокурорів та судді.[482]

21 лютого Верховна Рада імплементувала до національного законодавства положення статті 19 Конвенції ООН проти Корупції, згідно з якими була декриміналізована стаття, за якою засуджено Тимошенко.[483]

22 лютого, не дочекавшись підпису Президента під цим законом, Верховна Рада прийняла Постанову «Про виконання міжнародних зобов’язань України щодо звільнення Тимошенко Ю. В.»[484][485].

Безпосередньо на підставі цієї Постанови Тимошенко змогла залишити лікарню ЦКБ Укрзалізниці у Харкові приблизно о 17:00 год.[486]

Зовнішньополітичне відомство США привітало Юлію Тимошенко зі звільненням і побажало їй продовжити лікування, щоб якнайшвидше одужати.[487]

Діяльність Тимошенко в часі Революції та військової агресії Росії (2014 рік)

Перші дні на волі

 Виступ Тимошенко на сцені київського Євромайдану.

22 лютого 2014, при виїзді з аеропорту «Жуляни» (після перельоту до Києва з Харкова) кортеж Юлії Тимошенко зупинили активісти Майдану і звернулися до неї зі словами: «Ви пам’ятаєте, хто зробив цю революцію?!» Активістам не сподобалося, що вона виїхала не через загальний виїзд з аеропорту[488][489]. Того ж дня Юлія Тимошенко дала перше інтерв’ю на волі. Насамперед вона відвідала вул. Грушевського, де вшанувала пам’ять перших загиблих у протистоянні з міліцейськими спецпідрозділами.[490] О 21.30 вона виступила з промовою на Майдані Незалежності[491].

У перші дні після завершення лікування Ю. Тимошенко намагалася вийти на зв’язок зі своїми колишніми соратниками по партії, зокрема Арсенієм Яценюком та Олександром Турчиновим, але телефони високопосадовців на дзвінки екс-прем’єра не відповідали. «Комунікація була повністю втрачена. Влада нас розділила, — сказала Юлія Тимошенко.»[492]Згодом Тимошенко провела низку зустрічей і телефонних переговорів із представниками ЄС, США, ОБСЄ.[493][494]

6-7 березня Ю. Тимошенко взяла участь у конгресі Європейської народної партії в Дубліні. Виступаючи на цьому форумі, вона закликала лідерів Євросоюзу і країн Європи «разом стати на захист України».[495] Під час приєднання АР Крим та Севастополя до Росії, на запрошення канцлера Німеччини Ангели Меркель Юлія Тимошенко з 7 до 19 березня перебувала на лікуванні в берлінській клініці Charité.[496][497]

Повернувшись до Києва, Тимошенко ініціювала створення оперативного штабу для напрацювання рішень у відповідь на загрози національній безпеці. До роботи в штабі було запрошено групу провідних фахівців у сфері безпеки,оборони та міжнародної політики.[498] У розвиток цієї ініціативи15 квітня 2014 Тимошенко оголосила про створення Національного руху опору, покликаного об’єднати зусилля добровільних захисників країни: насамперед, військових експертів, колишніх працівників спецслужб і правоохоронців, людей з досвідом участі в бойових діях.[499][500]У травні 2014 на базі Руху були створені два батальйони територіальної оборони: 34-й батальйон «Батьківщина» та 42-й — «Рух опору».[501][502][503][504]

Юридична реабілітація

28 лютого 2014 Київський районний суд Харкова закрив провадження у кримінальній справі щодо ЄЕСУ у зв’язку з відмовою прокурорів від обвинувачення (за відсутністю складу злочину). Суд також послався на рішення Верховного Суду України, який у 2005 році підтвердив законність закриття цієї справи, та визнав, що постанова екс-генпрокурора Віктора Пшонки про скасування даного рішення Верховного Суду не відповідала законодавству. Суд також скасував постанову про арешт деякого майнаТимошенко.[505]

Того ж дня Верховна Рада ухвалила закон «Про реабілітацію осіб на виконання рішень Європейського суду з прав людини», згідно з яким Тимошенко була реабілітована та поновлена в усіх правах.[506]

Колишній перший заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін в ефірі програми «Шустер LIVE» визнав, що «фактів отримання… екс-прем’єр-міністром (Юлією Тимошенко), грошей, або інших матеріальних цінностей, або корупційних дій виявлено не було».[507]

14 квітня 2014 Верховний Суд України під час спільного засідання всіх палат рішенням 42 із 48 суддів закрив «газову» справу Юлії Тимошенко за відсутністю події злочину.[508] 24 червня 2014 був оприлюднений повний текст цього рішення, суд дійшов висновку про відсутність у даній кримінальній справі події злочину. Таким чином, у «газовій» справі Юлії Тимошенко було поставлено крапку.[509]

22 січня 2015 року Європейський суд з прав людини опублікував рішення за другою скаргою Юлії Тимошенко та підтвердив порушення cтатей 18 (межі використання обмежень відносно прав, політична мотивація кримінальної справи), стаття 3 (заборона тортур), стаття 8 (право на повагу приватного і сімейного життя), стаття 10 (свобода висловлювання думки) у поєднанні із статтею 18 Європейської конвенції про права людини.Таким чином ЄСПЛ визнав політичні переслідування і катування та поставив остаточну крапку в усіх кримінальних справах порушених проти Юлії Тимошенко[510][511]

Вибори Президента України

27 березня 2014 на прес-конференції в Києві Юлія Тимошенко заявила про своє рішення йти в президенти.[512] 29 березня з’їзд ВО «Батьківщина», який відбувся на Софійському майдані, висунув її кандидатуру на пост Президента України.[513] Ключовими тезами передвиборчої програми Тимошенко були викорінення корупції, боротьба з олігархами, європейський шлях розвитку України (зокрема, підписання Угоди про асоціацію з ЄС), протидія російській агресії та відновлення територіальної цілісності України.[514]

Для перемоги на виборах президента і наступної політичної боротьби кандидат у президенти України Юлія Тимошенко найняла в свою команду політичного технолога Таля Зільберштейна, який колись консультував екс-прем’єр міністра Ізраїлю Ехуда Ольмерта.[515]

На позачергових виборах Президента України, які відбулися в один тур 25 травня 2014, Юлія Тимошенко посіла друге місце з результатом 12,81%.[516] На виборах переміг Петро Порошенко.

Після виборів Тимошенко приступила до реформування партії «Батьківщина».[517]

Парламентські вибори в Україні 2014 та організація референдуму щодо вступу до НАТО

Наприкінці серпня 2014 Тимошенко виступила з ініціативою щодо проведення всеукраїнського референдуму з питання вступу України до НАТО. Провести його лідер «Батьківщини» запропонувала 26 жовтня 2014, одночасно з позачерговими парламентськими виборами.[518]5 вересня 2014 у Києві відбулися збори громадян (за участю 2735 осіб), на яких було сформовано ініціативну групу з організації референдуму.[519][520]

На парламентські вибори Юлія Тимошенко ішла із новою командою молодих політиків.14 вересня 2014 на з’їзді ВО «Батьківщина» Юлію Тимошенко вперше в її політичній кар’єрі було включено до виборчого партійного списку під другим номером: перший номер, на її пропозицію, віддали льотчиці Надії Савченко, яка перебуває в російському полоні.[521] Також до першої п’ятірки передвиборчого списку «Батьківщини» увійшли: Ігор Луценко, Сергій Соболєв, Альона Шкрум.

За результатами парламентських виборів 2014 Юлія Тимошенко знову стала Народним депутатом України та провела до парламенту партію Батьківщина.

Політичні погляди

Виступає за інтеграцію України до ЄС, вступ до НАТО, проти участі в Митному союзі.

Виступає за «нові обличчя» в політиці та призначення молоді на керівні посади в державному апараті.

Виступає за відкриті списки на виборах, де чітко видно за кого голосуєш.